Браконьєри замість мисливців?

Найближчий за часом жахливий випадок вбивства вагітної самиці лося стався наприкінці січня  2019 року — у Львівській області. Та це не єдина крапля крові у нескінченному потоці масових випадків браконьєрства в українських лісах, пише Ресурс.

фото фото Depo.Львів
І найприкріше — практично нікого не карають за злочини проти природи. Крім того, ті хто мав би захищати дичину від злочинців — екологічна інспекція та поліція повністю ігнорують цей напрям. Навіть затриманих єгерями державних та приватних мисливських господарств на місці злочину найчастіше відпускають правоохоронці. Як це було наприкінці 2018-го в Ічнянському районі Чернігівської області, коли затриманих на гарячому за вбивство лося патрульні просто відпустили.
Тим часом Міністерство екології взялося забороняти полювання на лося узагалі. Після мораторію на його добування законослухняними мисливцями у 2017 році, минулоріч цю тварину спробували занести до Червоної книги України. І викликали негативну реакцію полювальників, які впевнені — проблеми з дичиною в українських лісах виникають через масове браконьєрство, а не ліцензоване державою полювання.
“Браконьєру абсолютно байдуже на що полювати, — каже мисливствознавець Зарічненського району Рівненської області Руслан Христюк.
— Лось це, кабан, качка чи заєць. Як і наплювати на сезони чи приналежність тварини до Червоної книги. Його може зупинити тільки покарання від правоохоронців. Чи обезцінювання здобичі. У випадку з усе ж тим лосем, вартість м’яса в закупівлі дорогими ресторанами сягає 500-700 гривень. Звісно, незаконно добуту тварину збувають за 200-300 гривень. Але, навіть за таких грошей, спокуса надто велика”.
Руслан Христюк — свого роду легенда серед державних єгерів. За 10 років свого перебування на посаді він зі своїми помічниками вилучив у браконьєрів понад 200 незаконних рушниць.
Звісно, така принципова позиція єгеря щодо браконьєрів  не додає любові до нього з боку любителів легкої наживи. А серед них чимало впливових людей. За словами самого Руслана Христюка, йому доводилося затримувати в себе на угіддях і прокурорів, і міліціонерів, і навіть нардепів. Тобто людей не бідних та наближених до влади. І саме у цьому, на думку досвідченого єгеря, і криється проблема зменшення поголів’я диких тварин.
Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконним віднесення лося до Червоної книги і, відповідно, заборону полювання на нього — протиправною. Таке рішення було прийнято за позовом ТОВ «Метос», яке вже не вперше судиться з Мінекології, прагнучи домогтися дозволу полювати саме на лося. Лосю вдалося пробути в Червоній книзі України понад рік: 9 листопада 2017-го на засіданні Національної комісії з питань Червоної книги було прийнято рішення взяти його під охорону. Однією з основних причин, через яку суд скасував внесення цієї тварини в число червонокнижних, стало те, що «Нацкомісія не надала жодного наукового обґрунтування свого рішення і не вказала чітких даних про чисельність його популяції в Україні та її динаміку». Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак вже заявив на своїй сторінці в Facebook, що він не згоден з таким судовим рішенням, і пообіцяв, що міністерство його оскаржить.
Насправді, про це свідчить і статистика. Як розповів, під час останнього круглого столу щодо внесення лося як вимираючого виду до Червоної книги, екс-голова Державного комітету лісового господарства Віктор Червоний, — найбільше зменшення поголів’я лося з 8000 до 4000 відбулося саме в період з 1996 до 2006 року. Саме у цей час діяв мораторій полювання на цю тварину. До речі, за радянських часів, лось був єдиним видом на який дозволялося промислове полювання. І що цікаво, до 1991 року його поголів’я сягало 18000. Нині за різними оцінками маємо від 6500 до 10000 голів. Тобто стрімке зростання з мізерних 4000.
Чому така тенденція? Науковці, не заангажовані до екологічних проектів на міжнародних грантах, впевнені, що саме дозвіл на полювання автоматично залучає додаткові кошти на відновлення популяції. Простіше кажучи, власникам приватних або колективних мисливських господарств вигідно збільшувати поголів’я. І лише регулювати його кількість через ліцензований відстріл. За інсайдерською інформацією, вартість офіційного полювання на лося для мисливця сягало 40000-50000 тисяч гривень. Звісно, ця сума ділиться поміж 10-15 мисливців. Але для самого господарства була вагомим внеском. І без особливої шкоди для поголів’я, бо нормальний господар не ріже курки, яка несе золоті яйця.
Самі лісівники ніколи не були в захваті від зростання лосиного поголів’я. Справа в тому, що улюбленим кормом величезної, до 700 кілограм тварини, є молоді пагони сосни. Тож лосі залюбки викошують цілі плантації молодих насаджень. Які потрібно спершу виростити, а потім посадити. Наприклад, у Польщі вирішують цю проблему з допомогою окремої програми фінансування смуг захисту молодих насаджень. І так досягли компромісу між зростанням кількості тварин та шкодою для соснових насаджень.
Євген Червоненко, відомий політик та власник мисливського господарства, до ідеї повної заборони полювання на лося ставиться з великим негативом. Бо вважає, що головна причина зменшення кількості диких тварин — це неконтрольоване браконьєрство.
Євген Червоненко, власник мисливського господарства
І пропонує профільному міністру екології Остапу Семераку зосередитися саме на подоланні цього негативного явища. За словами Червоненка, будь-які заборони в нашій країні чомусь призводять тільки до погіршення ситуації. А все — через тотальну корупцію в правоохоронній системі, через яку інші злочинці, а не лише браконьєри, уникають відповідальності.
Виявляється  у питанні щодо лося немає одностайності і в академічних колах. Науковці сперечаються навіть щодо кількості тварин. Рішення міжгалузевої комісії не було одностайним і оскаржувалося офіційним листом певною кількістю науковців. Що вже й казати про мисливські об’єднання. Там вимагають від Мінекології ретельніше дослідити проблему.
Мисливці обурені ставленням  державних чиновників щодо себе. Без зайвих роздумів і вагань, просто під диктовку псевдокологів вони ставлять знак рівності між мисливцями та браконьєрами, між контрольованим відстрілом і нахабними і непокараними звірячими вбивствами тварин. І більша частина ЗМІ, не вдаючись до деталей, охоче підхоплюють цю хибну думку щодо “мисливців-вбивць тварин”.
А те, що деякі види диких тварин взагалі вціліли саме завдяки їхнім зусиллям нині згадувати не модно. Про це каже голова Всеукраїнської спілки мисливських та рибальських господарств Сергій Андросюк. В коментарі для газети “Урядовий кур’єр” він стверджує: країна постійно практикує штучне обмеження для мисливців.
“Закон «Про мисливство» ухвалено 2004 року. Відтоді до всіх нормативних документів, що регламентують роботу галузі, вже внесено зміни, які лише обмежують наші можливості. Тут і заборона полювання на ведмедів, рябчика, тетерука, пернатих, заборона пропаганди мисливства в системі освіти ( а як іще можна розглядати вилучення з переліку професій спеціальності «мисливствознавство»?) та селекційного відстрілу в заповідниках, скасування винагороди за відстріл тварин-шкідників, заборона полювання на території природних заповідників і, нарешті, необґрунтоване внесення лося до Червоної книги. А далі що — сезон тиші? Мисливствокористувачі навпаки мають стати партнерами держави: галузь з умілим управлінням може істотно поповнювати бюджет. Адже в нас найбільший мисливський потенціал у Європі”.
Серед  мисливців побутує думка, що активізація різного роду “екологів”, які працюють на неадекватні обмеження полювання, може бути також і наслідком лобіювання. Через отримання грантів від різних міжнародних організацій на діяльність українського антимисливського руху наші сусіди намагаються зменшити конкуренцію у галузі. Адже не секрет, що з середини 2000-х стрімко набував популярності мисливський туризм саме до України, де полювання на того ж лося коштувало в десятки разів дешевше. Утім, поки що, наші ЗМІ не поспішають вивчати такі версії.
Коментарі
Loading...