«Зелена» енергетика в Україні. Перспективи туманні

Попри дешеву атомну електроенергію, вартість електрики в Україні стрімко росте і нині фактично дорівнює європейським середнім цінам. І це при тому, що ми маємо начебто найдешевшу структуру енергетики, що дозволяє країні не лише задовольняти всі потреби в енергетиці, та ще й продавати електрику за кордон.

Наразі понад 50% потреб у електроенергії забезпечується за рахунок атомної енергетики. Ми маємо досить велику кількість АЕС – Запорізьку, Южноукраїнську, Рівненську, Хмельницьку та вже не працюючу Чорнобильську АЕС. Можна пригадати, як під час закриття Чорнобильської станції у 2000 році частина політиків і чиновників пророкувала енергетичний голод. Але нічого страшного не сталося. Електроенергії в країні вистачало і навіть було чимало «лишнього» видобутку. Основна причина – скорочення споживання. Частина неефективних та енерговитратних підприємств вже закрилося, решта – або зменшила виробництво, або провела модернізацію своїх потужностей. Скоротилося споживання і серед населення. Тобто потреба у такій великій кількості електроенергії відпала.

Однак через масову монополізацію ринку з боку державних структур вартість атомної електроенергії продовжує зростати. Та й дешевизна атомної енергії доволі сумнівна. Собівартість виробництва формується НАЕК «Енергоатом», перевірити її незалежними органами доволі складно. До того ж, у собівартість не включається колосальні витрати держави і платників податків на утримання безпеки АЕС, а також утилізацію відпрацьованих відходів.

Основним недоліком «мирного атому» є його високі ризики. І це не тільки ризик вибуху, але й наслідки видобутку урану, а також транспортування та утилізації ядерних відходів. Тому не дивно, що країни Європи намагаються позбавитися АЕС, припинити їхню експлуатацію. Приміром. Німеччина планує закрити останню АЕС у 2022 році.

Україна звісно не настільки заможна, щоб мати такі плани, але свій план по поступовій заміні традиційних видів енерговиробництва (АЕС, ТЕС, ГЕС) на відновлюванні види (сонячна, вітрова, біопальне) ми маємо і намагаємося поступово реалізувати плани, за якими до 2050 року 70% електроенергії становитиме саме відновлювана енергетика.

Всього в Україні зелені електростанції (вітрові, сонячні і т.д.) виробляють до 2% електроенергії, споживаної в країні. Загальна потужність відновлюваної електроенергії в Україні збільшилася за 2019 рік у три рази – до 6,8 ГВт. Крім того, за минулий рік було інвестовано 3,7 млрд євро в рекордні 4500 МВт потужностей відновлюваної електроенергетики. У 2019 Україна увійшла в топ-10 рейтингу інвестицій в “зелену” енергетику в світі.

Для розвитку відновлюваних джерел електроенергії (ВДЕ) в Україна досі діє так званий «зелений» тариф. Це коли виробник продає на енергоринок свою електроенергію не по середньому, а по більш дорожчому тарифу. Це серйозно стимулювало підприємців розвивати приватну енергетичну інфраструктуру.

Були побудовані вітрові, енергетичні станції, а також станції з переробки біопального. Стало розвиватися виробництва суміжних галузей. Підприємства стали виробляти сучасні сонячні панелі, завозити найновіше обладнання з електричної та вітрової енергії. Стали з’являтися біоенергетичні станції, що працюють на тирсі, стерні, дровах, щіпках та інших продуктах рослинництва.

Виробництвом електроенергії стали займатися і звичайні приватні домогосподарства. Вони встановлюють на даху чи у власному городі сонячні панелі, і постачають світло як до себе, так і до сусідів, заробляючи на цьому копійку.

Таким чином, мала енергетика дає змогу забезпечити себе самим світлом села, хуторці, або навіть групу приватних будинків без всілякої участі держави та необхідності розвивати потужну інфраструктуру (ЛЕПи та інше), які потім дуже складно утримувати.

«Зелений» тариф зробив розвиток відновлюваної енергетики вигідним, а тому до її побудови з нуля стали долучилися не лише підприємства, але й населення. В подальшому подібна енергетика дозволить суттєво скоротити економічні витрати та корупційну складову в енергетиці.

Якщо до енергоринку долучяться тисячі господарств, які пропонуватимуть різну ціну на свою продукцію, це сприятиме конкуренції та усуне державу із ціноутворення електроенергії,  хабарництві на протекції тієї чи іншої енергетичної галузі.

Якщо село буде забезпечено електроенергією своїх міні-електростанцій, то відпадатиме потреба проводження багатокілометрових ЛЕП та відновлення мереж після вітрових буревіїв та інших катаклізмів.

Набагато меншими є екологічні втрати від ВДЕ. Ресурси (сонце, вітер, продукти рослинництва) або ніяк не шкодять навколишньому середовищу, або шкодять йому у мінімальних розмірах. Головне, що ці види є відновлюваними, тобто вони будуть доступні нашими нащадкам на тисячоліття вперед. Тобто, використовуючи їх, ми не зашкоджуємо наступним поколінням. Це є суттєвої перевагою із «традиційними видами». Варварське споживання вугілля, нафти та газу, води та урану призвело до екологічної катастрофи і ледь не знищило людство на планеті внаслідок аварій на станціях з виробництва «мирного» атому («Чорнобиль», «Фукусіма»).

Будуючи ці енергетичні гіганти, ніхто не задумувався над тим, чим будемо спалювати ТЕС і АЕС через 50-100 років, коли ці ресурси будуть вичерпані. Радянська індустріалізація вже призвела до колосальних соціальних, екологічних та економічних проблем. Пригадаємо, як розвиток гідроенергостанцій призвів до затоплення тисяч селищ та родючих земель. А на таким містам як Дніпро, Київ та Черкаси постійно нависає небезпека затоплення вразі прориву дамб, які десятиліттями не ремонтуються. Ставки на теплові енергетичні станції теж привело до колосальних проблем. Газові турбіни стали нерентабельними, а утримання турбін на вугіллі призвело до колосальних витрат на розвиток шахт. Як наслідок, виникли справжні шахтарські регіони, які, позбавившись державної підтримки, стали джерелом соціальної напруги у 90-х, а у 2014 році осередком сепаратизму і АТО, яка триває по суті досі.  

Таким чином, розвиваючи відновлювані види електроенергії, ми зберігаємо здоров’я населення та їхніх нащадків. Водночас, убезпечуємо себе від колосальних екологічних та соціальних катаклізмів, які виникли у останні роки внаслідок недолугої радянської політики, яка проводила різноманітні експерименти на власному народові.

Більше експериментів ми не витримаємо. Розвиваючи відновлювальну енергетику, ми назавжди позбавляємося залежності від країни агресора. Адже не секрет, що Україна постачає мазут, нафту, газ, ТВЕЛи для утримання своїх атомних та теплових станцій.

Тільки з активним розвитком відновлювальної енергетики ми зможемо по справжньому бути незалежною державою. Для розвитку відновлювальної енергетики не потрібно витрачати державні гроші – варто лише її стимулювати за допомогою таких речей, які вже давно роблять у ЄС- податкові та митні пільги, більш вигідний тариф, спрощена дозвільна процедура для будівництва відновлюваних міні-електростанцій. Нажаль, останнім часом держава грає не на користь «зеленої» енергетики, а на користь власників «традиційних» видів ТЕС, що працюють на вугіллі.  

Сергій Чигир

Коментарі
Loading...